Знаєте, у 2004 ми ще були школярами.
Я не знаю, як будо тоді, бо тоді, у 2004-му, мені було всього 14 і все те що відбувалось, мене лякало.
А тепер студенти байдужі. І все, їх уже не зміниш, залишається тільки чекати на «свіжу кров».
Чого ми боїмося?
Я добре знаю, як реально ставляться бали. На екзамені легко додаються/віднімаються бали навіть за перший модуль і ставиться така оцінка, яка «потрібна».
Я бачу рейтинг успішності, де ті, займають перші позиції, насправді списують у «середняків» на модульних і екзаменах, і, більше того, без списування вони реально нічого не знають. Але система така, що дозволяє їм отримати успішні бали.
Крім того, викладачам нав'язали «норму успішності» і тепер вони виставляють бали за принципом: не більше чотирьох-п'яти «відмінно на групу, не менше трьох-чотирьох „незадовільно“ (чи як там, точно не знаю). І вони виставляють. Вони теж бояться. І кажуть нам це просто в очі і розводять руками, мовляв, нічого зробити не можемо, сказали, значить треба виконувати. Не зважаючи на реальний рівень успішності в групі.
До чого я веду? Маніпулювати оцінками дуже легко. Це я можу без особливих труднощів жити без стипендії, але таких як я мало. Зазвичай за стипендію тримаються як за рятівне коло. Звичайно, що бояться її втратити. То хто за таких умов із бюджетників піде протестувати? Щодо платників, то я не бачу в них активності. Таке відчуття, ніби їм все одно, як, власне, і бюджетникам.
Ще: є частина студентів, якім якраз і вигідні подібні зміни. Це ті, хто отримує оцінки не за знання, самі розумієте, за що.
Вам, хто вже давно покинув студентські лави, легко з висоти отриманого досвіду говорити про пасивність студенства. Що ви знаєте про сучасного студента?
Кожні пів року або й частіше ми можемо очікувати на зміни. Щороку змінюються умови вступу як на 1 курс, так і на 5-й. Тепер ми навіть не знаємо, чи будемо вчитися на магістратурі 1 чи 2 роки. Адже поки що говорять про 1, але не факт, що все не зміниться.
Але й це не найгірше. А що ще?
Знівельована цінність вищої освіти. Закінчити вуз заради того, щоб закінчити вуз. Піти працювати продавцем на „Калинку“. Піти працювати касиром в банку, касиром в магазині, грузчиком на складі, що там ще? ага, секретарем.
Тому ніхто й не відноситься серйозно до навчання, нікому це не цікаво. Вчаться, бо їх запихнули туди батьки, а запихнули тому, що „так треба“, а інакше не можна, бо „що люди скажуть“.
Я не бачу зараз перспективи працевлаштування. Не знаю, чи зможу почати яку-небудь, хай найдрібнішу, власну справу (це з новим податковим кодексом, а ще враховуючи процедуру реєстрації ПП).
Невпевненість у майбутньому, не можливо знайти пристойну роботу взагалі, а за спеціальністю й поготів, викладачі, які не дають нам позитивного прикладу в своєму підкоренні тупим наказам (бо як ще назвати ту зрівняйлівку успішності)…
Стільки всього і водночас, і ще чекаєте, майже вимагаєте від нас активних дій? Панове, а чому самі не рухаєтесь? Чи закінчив ВУЗ, уже не студент, тому і не цікавлюсь, не несу відповідальність? Але ж це стосуватиметься ваших дітей, наприклад.
Впевнена, за необхідності знайдуться активісти. Але чи прокинеться свідомість „сплячих“, чи захочуть вони ризикувати своїм, хоча й паршивим, але спокоєм, стабільністю? Бо одної лише активності десятка-двох студентів, навіть у масштабах маленьких Чернівців, замало.
А в Чернівцях водії самі дають квитки. Навіть якщо пасажир не бере квитка, водій все одно відриває квиток і кладе на такі площадку коло сидіння (я не знаю, як воно називається).
Це наші водії більш виховані чи як?
Найлегше коментувати яку-небудь тему, якщо вона стосується особисто тебе.
Моя мама лікар, і вони з татом після весілля «розпланували» нас із братом з точністю до дня. Тільки те, що я «спізнилася», і народилася не 9 жовтня, як мій брат, 20-го, а передбачалося в один день.
Коли мені було 6 років, вони розвелися. Тому мені абсолютно все одно, що вони там і як планували.
Тим не менше, я за таке планування. Діти — не іграшки і не можна народжувати «тому що пора», «тому що всі так роблять», «тому що скучно», «тому що — а що люди скажуть?», «тому що він тоді від мене не піде»…
Ми звикли, що більшість аутсайдерів суспільства є п'янчужками. Тому так і ставимось до них.
Випадок із реального життя: ми з подругою поїхали влітку на Прут купатися. Вийшли на зупинці якраз перед мостом і побачили жінку, яка лежала просто в клумбі, що оточена дорогою. Ми боялися до неї підходити, тому просили продавців з магазинів, що поряд. Більшість відмахнулися: та вона ж п'яна! Але жінка була вдягнена в кожух «Трест зеленого господарства»… Один таки згодився, підійшов до неї. Виявилося, вона просто спала. Ще й сварилася, що її розбудили. При чому спала давно. І ніхто не підійшов, не поцікаввся, що сталося, а раптом у неї сонячний удар (літо ж) чи погано стало (їй було 40-50 років). Скоріш за все, вона таки була п'яна…
Але це тільки один випадок, коли я щось зробила. В основному, я проходила повз, як і всі. Я боюсь таких людей, особливо п'яних.
Не варто так узагальнювати, не всі «оточуючі відносяться як до непотребу…»!
Є різні люди.
А щодо громадського транспорту — більшість одне до одного там так відноситься, не зважаючи на вік. Як хтось встає, всі аж із шкури вилазять, щоб сісти на те місце. І боряться за свій простір, в основному, ліктями…
Судячи з твого коментаря, ти не вловив головний посил у моєму коментарі (або просто не захотів про це говорити).
Самотність — це стан душі, і він не залежить від жодних соціальних зв'язків.
Перекладацька робота дуже об'ємна, важка, займає багато часу…
Ви думаєте, багато людей згодні будуть по декілька годин на день сидіти над перекладом, щоб через місяць ч скільки там вийшла перекладена книга, і нічого з цього не мати?
Ну, крім задоволення, але то дуже специфічна плата, і на одній моральній мотивації далеко не виїдеш.
Ого!
Журналісти, у ваших руках влада! Хто вам заважає написати якусьрозгромну статтю на цю тему? І ж видумувати не доведеться, щоб показати, які вони там ..., достатньо просто розповісти правду.
Маєш на увазі, що свободу від норм і правил суспільства можна одержати лише поза цим суспільством, що означає вихід з нього, існування поза цим суспільством, що визначається як самотність?
Це, скоріше, декларативна самотність — ти не живеш у суспільстві, ти живеш сам. Проте самотність — це стан душі (а не визначення кількості оточуючих людей як абсолютний нуль), і можна бути в суспільстві, жити в нім, жити за його законами і підкорятись цим законам і в той же час бути самотнім. Залежним від суспільства (читай: не свобода) і самотнім.
Я веду до того, що не можна так категорично ототожнювати самотність і свободу. Крім того, саме визначення свободи дуже широке. Свободу від чого ти маєш на увазі? Від суспільних правил? Можна жити в суспільстві і бути вільним від обмежень цих правил, за умови, наприклад, якщо ти лідер і сам їх створюєш. І бути не самотнім. Або самотнім.
Словом, одне від іншого не залежить.
Бачила фото виставку, і, чесно кажучи, не вражена.
Я не знаю, як будо тоді, бо тоді, у 2004-му, мені було всього 14 і все те що відбувалось, мене лякало.
А тепер студенти байдужі. І все, їх уже не зміниш, залишається тільки чекати на «свіжу кров».
Так, це крок назад, і це погано.
І я теж не знаю, як це можна змінити… Думаю, що страйки самі по собі мало чим допоможуть, їх варто чимось підкріплювати.
Я добре знаю, як реально ставляться бали. На екзамені легко додаються/віднімаються бали навіть за перший модуль і ставиться така оцінка, яка «потрібна».
Я бачу рейтинг успішності, де ті, займають перші позиції, насправді списують у «середняків» на модульних і екзаменах, і, більше того, без списування вони реально нічого не знають. Але система така, що дозволяє їм отримати успішні бали.
Крім того, викладачам нав'язали «норму успішності» і тепер вони виставляють бали за принципом: не більше чотирьох-п'яти «відмінно на групу, не менше трьох-чотирьох „незадовільно“ (чи як там, точно не знаю). І вони виставляють. Вони теж бояться. І кажуть нам це просто в очі і розводять руками, мовляв, нічого зробити не можемо, сказали, значить треба виконувати. Не зважаючи на реальний рівень успішності в групі.
До чого я веду? Маніпулювати оцінками дуже легко. Це я можу без особливих труднощів жити без стипендії, але таких як я мало. Зазвичай за стипендію тримаються як за рятівне коло. Звичайно, що бояться її втратити. То хто за таких умов із бюджетників піде протестувати? Щодо платників, то я не бачу в них активності. Таке відчуття, ніби їм все одно, як, власне, і бюджетникам.
Ще: є частина студентів, якім якраз і вигідні подібні зміни. Це ті, хто отримує оцінки не за знання, самі розумієте, за що.
Вам, хто вже давно покинув студентські лави, легко з висоти отриманого досвіду говорити про пасивність студенства. Що ви знаєте про сучасного студента?
Кожні пів року або й частіше ми можемо очікувати на зміни. Щороку змінюються умови вступу як на 1 курс, так і на 5-й. Тепер ми навіть не знаємо, чи будемо вчитися на магістратурі 1 чи 2 роки. Адже поки що говорять про 1, але не факт, що все не зміниться.
Але й це не найгірше. А що ще?
Знівельована цінність вищої освіти. Закінчити вуз заради того, щоб закінчити вуз. Піти працювати продавцем на „Калинку“. Піти працювати касиром в банку, касиром в магазині, грузчиком на складі, що там ще? ага, секретарем.
Тому ніхто й не відноситься серйозно до навчання, нікому це не цікаво. Вчаться, бо їх запихнули туди батьки, а запихнули тому, що „так треба“, а інакше не можна, бо „що люди скажуть“.
Я не бачу зараз перспективи працевлаштування. Не знаю, чи зможу почати яку-небудь, хай найдрібнішу, власну справу (це з новим податковим кодексом, а ще враховуючи процедуру реєстрації ПП).
Невпевненість у майбутньому, не можливо знайти пристойну роботу взагалі, а за спеціальністю й поготів, викладачі, які не дають нам позитивного прикладу в своєму підкоренні тупим наказам (бо як ще назвати ту зрівняйлівку успішності)…
Стільки всього і водночас, і ще чекаєте, майже вимагаєте від нас активних дій? Панове, а чому самі не рухаєтесь? Чи закінчив ВУЗ, уже не студент, тому і не цікавлюсь, не несу відповідальність? Але ж це стосуватиметься ваших дітей, наприклад.
Впевнена, за необхідності знайдуться активісти. Але чи прокинеться свідомість „сплячих“, чи захочуть вони ризикувати своїм, хоча й паршивим, але спокоєм, стабільністю? Бо одної лише активності десятка-двох студентів, навіть у масштабах маленьких Чернівців, замало.
Якщо я навіть про перший випуск дізнаюсь далеко опісля?
Це наші водії більш виховані чи як?
Хотілось би це почитати…
Особисто я читала тільки листівки, що розвісили у нас в 14 корпусі (на Соборній). А там тільки цитати якісь.
Моя мама лікар, і вони з татом після весілля «розпланували» нас із братом з точністю до дня. Тільки те, що я «спізнилася», і народилася не 9 жовтня, як мій брат, 20-го, а передбачалося в один день.
Коли мені було 6 років, вони розвелися. Тому мені абсолютно все одно, що вони там і як планували.
Тим не менше, я за таке планування. Діти — не іграшки і не можна народжувати «тому що пора», «тому що всі так роблять», «тому що скучно», «тому що — а що люди скажуть?», «тому що він тоді від мене не піде»…
Випадок із реального життя: ми з подругою поїхали влітку на Прут купатися. Вийшли на зупинці якраз перед мостом і побачили жінку, яка лежала просто в клумбі, що оточена дорогою. Ми боялися до неї підходити, тому просили продавців з магазинів, що поряд. Більшість відмахнулися: та вона ж п'яна! Але жінка була вдягнена в кожух «Трест зеленого господарства»… Один таки згодився, підійшов до неї. Виявилося, вона просто спала. Ще й сварилася, що її розбудили. При чому спала давно. І ніхто не підійшов, не поцікаввся, що сталося, а раптом у неї сонячний удар (літо ж) чи погано стало (їй було 40-50 років). Скоріш за все, вона таки була п'яна…
Але це тільки один випадок, коли я щось зробила. В основному, я проходила повз, як і всі. Я боюсь таких людей, особливо п'яних.
Є різні люди.
А щодо громадського транспорту — більшість одне до одного там так відноситься, не зважаючи на вік. Як хтось встає, всі аж із шкури вилазять, щоб сісти на те місце. І боряться за свій простір, в основному, ліктями…
Усі інші біди поставляються в одному комплекті з алкоголізмом.
Самотність — це стан душі, і він не залежить від жодних соціальних зв'язків.
Тобто вони вже майже згодні із постановою.
Ви думаєте, багато людей згодні будуть по декілька годин на день сидіти над перекладом, щоб через місяць ч скільки там вийшла перекладена книга, і нічого з цього не мати?
Ну, крім задоволення, але то дуже специфічна плата, і на одній моральній мотивації далеко не виїдеш.
Журналісти, у ваших руках влада! Хто вам заважає написати якусьрозгромну статтю на цю тему? І ж видумувати не доведеться, щоб показати, які вони там ..., достатньо просто розповісти правду.
Це, скоріше, декларативна самотність — ти не живеш у суспільстві, ти живеш сам. Проте самотність — це стан душі (а не визначення кількості оточуючих людей як абсолютний нуль), і можна бути в суспільстві, жити в нім, жити за його законами і підкорятись цим законам і в той же час бути самотнім. Залежним від суспільства (читай: не свобода) і самотнім.
Я веду до того, що не можна так категорично ототожнювати самотність і свободу. Крім того, саме визначення свободи дуже широке. Свободу від чого ти маєш на увазі? Від суспільних правил? Можна жити в суспільстві і бути вільним від обмежень цих правил, за умови, наприклад, якщо ти лідер і сам їх створюєш. І бути не самотнім. Або самотнім.
Словом, одне від іншого не залежить.