Отаку? Ня!
Міні лікбез:
1. Манга – японський комікс. Аніме зазвичай створюють за сюжетом манги.
2. Аніме (від англ. аnimation) – стиль японської мультиплікації, від нещодавна так називають і будь-яке відео в даному стилі.
3. Анімешник, отаку. В Японії слово «отаку» (яп. оtaku) означає «схибнутий фанат» і має відверто негативне значення. На просторах Інтернету слово трансформувалось, і тепер означає – фанат аніме і манги. Анімешник – прихильник, але не фанат аніме\манги.
Легше відповісти на питання „у чому сенс життя”, ніж пояснити людині недосвідченій, що таке японська анімація. Але все ж я спробую.
Трохи з історії. Перші експерименти з анімацією в Японії почалися ще в 1913 році, а перші анімаційні фільми з'явилися в 1917 році. Основоположником традицій сучасного аніме став Осаму Тедзука, котрого часто називають «богом аніме і манги» — він заклав основи того, що пізніше еволюціонувало в сучасні аніме-серіали. Наприклад, Тедзука запозичив (або просто вкрав) у Діснея і розвинув манеру використання великих очей персонажів; саме під його керівництвом виникали перші твори, які можна віднести до ранніх аніме.
Зараз культура японської анімації вважається однією з найрозвинутіших у світі, поряд із американською та (останнім часом) французькою (колись була радянська — шкода, що лише була).
Необізнані люди зазвичай думають, що аніме – це такі «мультяшки» з великими очима на пів обличчя. Насправді, аніме-персонажі відрізняються від звичайних мультяшних героїв не стільки розміром, скільки високим рівнем деталізації очей. Розмір очей вказує на рівень відкритості персонажу світові. Найбільші очі завжди у дітей, найменші – у поганих дядь і тьоть. Ніс, рот зображаються однією-двома лініями – спеціально для того, щоб не відволікати увагу від очей і брів, за допомогою яких виражаються емоції. Це дозволяє легко намалювати який завгодно вираз обличчя, зобразити будь-яку емоцію. І в цьому полягає перевага аніме, та й взагалі мультфільмів перед кіно. Намалювати можна все, а зіграти… Добавимо декорації, спецефекти – все це легше намалювати (чим кінорежисери й користуються).
Аніме ніколи не буває хорошим чи поганим. Тут не існує абсолютного зла, навіть негативні герої можуть мати мрії, сподівання і людські почуття, можуть страждати і закохуватись. В аніме взагалі немає конкретного стилю: воно може бути намальоване як по-дитячому наївно, так і до неможливого реалістично. Головне аби Made in Japan.
Ще одна поширена помилкова думка полягає в тому, що аніме – це мультики для дітей. По перше, аніме – це не мультики, аніме – це аніме і крапка. По друге, аніме в першу чергу розраховане на підліткову і дорослу аудиторію глядачів, а потім вже на дитячу.
Так само, як і в кінематографі, існує велике різноманіття жанрів аніме, кожен з яких має свій цільовий сегмент, часто навіть дуже вузький. Є ціла низка окремих жанрів, які властиві винятково аніме:
Японська культура, представником якої постає аніме, активно «інтегровується» у культуру Заходу. Добре це чи погано, я вирішувати не берусь. Єдине, що скажу – без знання і розуміння японських традицій більшість аніме стане для вас сумбурним набором кадрів без всякого зв’язку. Це я, звичайно, перебільшила, але доля істини в цьому є – майже все створене в Японії аніме орієнтоване на внутрішній ринок. Якщо так, де тоді знайти аніме? Звичайно, на просторах Інтернету.
Ліцензійного перекладу, а також озвучення, аніме на українську та російську мову не існує в принципі: цим ніхто офіційно не займається. Я кажу офіційно, тому що субтитри можна знайти вже через 4 дні після виходу чергової серії «у світ». Перекладом займаються фансаббери (від слів «фан» – фанат і «саб» – скорочене від «субтитри»), простіше кажучи, аматори. Само собою, професійного перекладу від фансабберів не дочекаєшся, та ще й переклад відбувається, на жаль, через пень-колоду: оскільки японської ніхто не знає, чекають виходу англійських субтитрів (які теж роблять в основному фансаббери), а потім вже перекладають на російську. Чому англійські фансаббери змогли вивчити японську, а російські чи українські – ні, Інтернет приховує. Часом в такому подвійному перекладі такі «перли» знаходяться, що залишається тільки помолитись богу, щоб він навчив нас трохи японської… =)
Кілька слів про найпопулярніші аніме. Напевно, навіть люди, котрим глибоко паралельно на аніме і всі інші прояви японської культури, чули історію одного хлопчика, якого звали Наруто… Аніме «Naruto», створене за однойменною мангою, поширюється по світу зі швидкістю передачі інформації через Інтернет і вже котрий рік підряд є одним з найбільш популярних. Серед інших популярних аніме можу перечислити: Bleach, DeathNote, DarkButler, Evangelion, Ghost in the Shell… Цей список можна продовжити до безкінечності!
Фанати аніме перестали бути просто фанатами. Це переросло в цілу субкультуру зі своїми правилами, законами і відмінними ознаками. Виділяють анімешників, які просто дивляться аніме і отаку – фанати, які намагаються проявити свою любов до аніме всіма можливими способами. Отаку не лише дивляться аніме, а й пишуть фанфики (історії за мотивами аніме), вивчають японську мову і культуру, вчаться малювати улюблених георіїв (так званий „фан-арт”), влаштовують рольові ігри за мотивами відомих серіалів та збираються на загальноукраїнські з’їзди прихильників японської анімації. Спостерігаються навіть досить успішні спроби створювати укаїнські аніме-кліпи та малювати мангу.
В колах отаку виникло таке явище як косплей (від англ. costume play — костюмована гра) – перевтілення в героя аніме. Перш за все за рахунок одягу, зачіски, макіяжу, а ще – манери говорити і навіть характеру.
Отаку вже виробили власний жаргон, і сторонні люди можуть не зрозуміти, про що вони говорять. Наприклад, «кавай» (kavai) – милий, чарівний; «десу» (desu) – приставка в кінці речення, що виражає повагу до співрозмовника; «ня» — вітчизняний варіант японського звуконаслідування нявканню кішки, аналог «мяу». Інколи «ня» також означає згоду з твердженням, таким чином замінюючи слово «так». Часто протяжне «Няяяяяяя!!!!!» вживається для вираження бурхливих емоцій, частіше позитивних.
Взагалі японці – нація позитиву. Ось навіть найпозитивніший герой радянських мультфільмів, «покемон» Чебурашка, якраз переживає у них пік своєї популярності. Японський глядач остаточно зафанатів від вухастого своріння. Не довго розмірковуючи, японська фірма SP International викупила у «Союзмультфільму» права на цей персонаж аж до 2023 року. Тепер планується намалювати від 46 до 52 нових серій мультфільму. =^-^=
Але краще 1 раз побачити, ніж мільйон раз почути. Тому ось вам приклад аніме, яке називається «Крутий учитель Онідзука». Це аніме за версією найпопулярнішого порталу глядацьких рецензій рунету та укрнету world-art.ru знаходиться вже котрий рік підряд на першому місці. Дивно, адже зняте воно було (саме так, зняте, а не намальоване: цим відбувається прирівняння до кіно) аж у 1999 році. І ще — це одн з небагатьох прикладів більш-менш нормальної озвучки, навіть багатоголосої.
1. Манга – японський комікс. Аніме зазвичай створюють за сюжетом манги.
2. Аніме (від англ. аnimation) – стиль японської мультиплікації, від нещодавна так називають і будь-яке відео в даному стилі.
3. Анімешник, отаку. В Японії слово «отаку» (яп. оtaku) означає «схибнутий фанат» і має відверто негативне значення. На просторах Інтернету слово трансформувалось, і тепер означає – фанат аніме і манги. Анімешник – прихильник, але не фанат аніме\манги.
Легше відповісти на питання „у чому сенс життя”, ніж пояснити людині недосвідченій, що таке японська анімація. Але все ж я спробую.
Трохи з історії. Перші експерименти з анімацією в Японії почалися ще в 1913 році, а перші анімаційні фільми з'явилися в 1917 році. Основоположником традицій сучасного аніме став Осаму Тедзука, котрого часто називають «богом аніме і манги» — він заклав основи того, що пізніше еволюціонувало в сучасні аніме-серіали. Наприклад, Тедзука запозичив (або просто вкрав) у Діснея і розвинув манеру використання великих очей персонажів; саме під його керівництвом виникали перші твори, які можна віднести до ранніх аніме.
Зараз культура японської анімації вважається однією з найрозвинутіших у світі, поряд із американською та (останнім часом) французькою (колись була радянська — шкода, що лише була).
Необізнані люди зазвичай думають, що аніме – це такі «мультяшки» з великими очима на пів обличчя. Насправді, аніме-персонажі відрізняються від звичайних мультяшних героїв не стільки розміром, скільки високим рівнем деталізації очей. Розмір очей вказує на рівень відкритості персонажу світові. Найбільші очі завжди у дітей, найменші – у поганих дядь і тьоть. Ніс, рот зображаються однією-двома лініями – спеціально для того, щоб не відволікати увагу від очей і брів, за допомогою яких виражаються емоції. Це дозволяє легко намалювати який завгодно вираз обличчя, зобразити будь-яку емоцію. І в цьому полягає перевага аніме, та й взагалі мультфільмів перед кіно. Намалювати можна все, а зіграти… Добавимо декорації, спецефекти – все це легше намалювати (чим кінорежисери й користуються).
Аніме ніколи не буває хорошим чи поганим. Тут не існує абсолютного зла, навіть негативні герої можуть мати мрії, сподівання і людські почуття, можуть страждати і закохуватись. В аніме взагалі немає конкретного стилю: воно може бути намальоване як по-дитячому наївно, так і до неможливого реалістично. Головне аби Made in Japan.
Ще одна поширена помилкова думка полягає в тому, що аніме – це мультики для дітей. По перше, аніме – це не мультики, аніме – це аніме і крапка. По друге, аніме в першу чергу розраховане на підліткову і дорослу аудиторію глядачів, а потім вже на дитячу.
Так само, як і в кінематографі, існує велике різноманіття жанрів аніме, кожен з яких має свій цільовий сегмент, часто навіть дуже вузький. Є ціла низка окремих жанрів, які властиві винятково аніме:
- кодомо (Kodomo) – для дітей до 12 років;
- сьонен (Shounen) – аніме для хлопців 12-18 років (пригоди, фантастика тощо);
- сьодзе (Shoujo) – аніме для дівчат 12-18 років (любовні історії);
- сьонен-ай (Shounen Ai) — для хлопців про них же;
- сьодзе-ай (Shoujo Ai) — для дівчат про них же;
- сейнен (Seinen) – для дорослих чоловіків від 18 років;
- дзьосей (Josei) – для дорослих жінок від 18 років;
- яой (Yaoi) та юрі (Yuri) – аніме, що оповідає про стосунки (як правило романтичні) між людьми між людьми однієї статі – чоловіками або жінками відповідно (юрі — про лесбійок для хлопчиків 18+; яой — про геїв для дівчат 18+);
- махо (Maho) — про магію (напр. Сейлор Мун);
- етті (Ecchi) — з натяками на відверті сцени, але не тягне навіть на еротику. 16+;
- спокон (спорт) — про спортивну кар"єру;
- лолікон (Lolicon) — про відносини, коли один з партнерів набагато старший за іншого, напр. маленьку дівчинку і дорослого чоловіка або навпаки;
- меха (Mecha) — про роботів (Трансформери);
- гарем (Harem) — про героя чол/жін, який/яка раптом здобуває цілу армію прихильників протилежної статі;
- юрі (Yuri) — про лесбійок для хлопчиків 18+;
- яой (Yaoi) — про геїв для дівчат 18+;
- хентай (Hentai) — аніме з відвертими сексуальними сценами. Відрізняється від порно тим, що тут є сюжет і лише зрідка — відверті сцени.
Японська культура, представником якої постає аніме, активно «інтегровується» у культуру Заходу. Добре це чи погано, я вирішувати не берусь. Єдине, що скажу – без знання і розуміння японських традицій більшість аніме стане для вас сумбурним набором кадрів без всякого зв’язку. Це я, звичайно, перебільшила, але доля істини в цьому є – майже все створене в Японії аніме орієнтоване на внутрішній ринок. Якщо так, де тоді знайти аніме? Звичайно, на просторах Інтернету.
Ліцензійного перекладу, а також озвучення, аніме на українську та російську мову не існує в принципі: цим ніхто офіційно не займається. Я кажу офіційно, тому що субтитри можна знайти вже через 4 дні після виходу чергової серії «у світ». Перекладом займаються фансаббери (від слів «фан» – фанат і «саб» – скорочене від «субтитри»), простіше кажучи, аматори. Само собою, професійного перекладу від фансабберів не дочекаєшся, та ще й переклад відбувається, на жаль, через пень-колоду: оскільки японської ніхто не знає, чекають виходу англійських субтитрів (які теж роблять в основному фансаббери), а потім вже перекладають на російську. Чому англійські фансаббери змогли вивчити японську, а російські чи українські – ні, Інтернет приховує. Часом в такому подвійному перекладі такі «перли» знаходяться, що залишається тільки помолитись богу, щоб він навчив нас трохи японської… =)
Кілька слів про найпопулярніші аніме. Напевно, навіть люди, котрим глибоко паралельно на аніме і всі інші прояви японської культури, чули історію одного хлопчика, якого звали Наруто… Аніме «Naruto», створене за однойменною мангою, поширюється по світу зі швидкістю передачі інформації через Інтернет і вже котрий рік підряд є одним з найбільш популярних. Серед інших популярних аніме можу перечислити: Bleach, DeathNote, DarkButler, Evangelion, Ghost in the Shell… Цей список можна продовжити до безкінечності!
Фанати аніме перестали бути просто фанатами. Це переросло в цілу субкультуру зі своїми правилами, законами і відмінними ознаками. Виділяють анімешників, які просто дивляться аніме і отаку – фанати, які намагаються проявити свою любов до аніме всіма можливими способами. Отаку не лише дивляться аніме, а й пишуть фанфики (історії за мотивами аніме), вивчають японську мову і культуру, вчаться малювати улюблених георіїв (так званий „фан-арт”), влаштовують рольові ігри за мотивами відомих серіалів та збираються на загальноукраїнські з’їзди прихильників японської анімації. Спостерігаються навіть досить успішні спроби створювати укаїнські аніме-кліпи та малювати мангу.
В колах отаку виникло таке явище як косплей (від англ. costume play — костюмована гра) – перевтілення в героя аніме. Перш за все за рахунок одягу, зачіски, макіяжу, а ще – манери говорити і навіть характеру.
Отаку вже виробили власний жаргон, і сторонні люди можуть не зрозуміти, про що вони говорять. Наприклад, «кавай» (kavai) – милий, чарівний; «десу» (desu) – приставка в кінці речення, що виражає повагу до співрозмовника; «ня» — вітчизняний варіант японського звуконаслідування нявканню кішки, аналог «мяу». Інколи «ня» також означає згоду з твердженням, таким чином замінюючи слово «так». Часто протяжне «Няяяяяяя!!!!!» вживається для вираження бурхливих емоцій, частіше позитивних.
Взагалі японці – нація позитиву. Ось навіть найпозитивніший герой радянських мультфільмів, «покемон» Чебурашка, якраз переживає у них пік своєї популярності. Японський глядач остаточно зафанатів від вухастого своріння. Не довго розмірковуючи, японська фірма SP International викупила у «Союзмультфільму» права на цей персонаж аж до 2023 року. Тепер планується намалювати від 46 до 52 нових серій мультфільму. =^-^=
Але краще 1 раз побачити, ніж мільйон раз почути. Тому ось вам приклад аніме, яке називається «Крутий учитель Онідзука». Це аніме за версією найпопулярнішого порталу глядацьких рецензій рунету та укрнету world-art.ru знаходиться вже котрий рік підряд на першому місці. Дивно, адже зняте воно було (саме так, зняте, а не намальоване: цим відбувається прирівняння до кіно) аж у 1999 році. І ще — це одн з небагатьох прикладів більш-менш нормальної озвучки, навіть багатоголосої.
11 коментарів
Тільк про жанри точну інфу стирила у вікі і про чебурашку на якомусь сайті знайшла.
А люблю «Нана» і «Наруто»)